Між минулим і майбутнім
Авторка: Марина Кочетова

У житті нас ведуть уперед або наші бажання, або наші страхи. Ми або йдемо до чогось, або тікаємо від чогось. Щоб страхи взяли гору, робити взагалі нічого не треба — просто жити, як живеться, і чекати, що доля сама нас знайде і в кар’єрі, і в особистому житті. А герой мого сьогоднішнього оповідання ніколи не чекав «погоди біля моря», а, долаючи страхи, працював над своїми бажаннями. Про те, що з цього вийшло, — нарис, який перед вами. Маю честь представити: Єгор Євсіков.

Народився він у родині наукових співробітників міжнародного інституту ядерних досліджень у Дубні Московської області. Предки, попри робітничо-селянське походження, стали науковцями, закінчивши елітні виші. Дубна, де минуло дитинство Єгора, була привілейованим містом, у звичайних радянських школах якого навчалися студенти з країн соціалістичного табору. Єгор зростав серед цікавих людей і книжок. З дитинства любив читати, за що отримав прізвисько «книжковий хробак». Перечитав усю бібліотеку пригодницьких книжок, зацікавившись історією Середньовіччя — лицарями, мушкетерами… Окрім читання, любив ходити в походи: спершу на риболовлю — з батьком, пізніше на байдарках — із друзями. Влітку часто гостював у бабусі з дідусем на Уралі, у місті Озерськ Челябінської області.

Батько Єгора, Ігор Іванович, випускник факультету молекулярної хімічної фізики престижного МФТІ, на початку дев’яностих швидко перебудувався на програмування й помітно досяг успіху в цій галузі. Довгострокове відрядження до Канади підштовхнуло до рішення переїхати до Канади всією родиною, що й сталося у 1997 році. Єгорові тоді було шістнадцять років. І пішов він у 11 клас у Ватерлоо. У Росії він навчався б до завершення школи лише рік, а тут довелося витратити цілих три: для вступу до університету на гуманітарний факультет потрібно було набрати 75% з англійської мови. Щоб досягти цієї мети, Єгор змушений був складати англійську тричі. Адже він завжди йшов не за страхами, а за бажаннями. Бажання пов’язати життя з історією, географією, політикою, міжнародними відносинами почало поступово формуватися приблизно з дванадцяти років. Коли люди не просто мріють на рівні думок, а цілеспрямовано йдуть до своєї мрії, роблячи правильні кроки в цьому напрямі, мрія зрештою перетворюється на реальність. Саме так сталося в житті Єгора. Після закінчення школи він став студентом університету (Wilfrid Laurier University). Будучи студентом, вирішив піти до армії. (Канадська армія дуже відрізняється від російської.) Вирішив — зробив.

Дипломований Bachelor of Arts in Social Science (бакалавр за спеціальністю «історія та політологія») пішов служити в піхоту, що, окрім іншого, передбачало участь у численних військових навчаннях, які прищепили Єгорові навички суворої дисципліни, вміння працювати в колективі, відточили відповідальність… доводилося і окопи копати, і користуватися зброєю.

За кілька років Єгор вступив до магістратури за військовою спеціальністю на єдину(!) у Канаді програму такого профілю в Королівський військовий коледж у Кінгстоні, Онтаріо (Royal Military College of Canada). Із Ватерлоо переїхав жити до Оттави, ближче до Кінгстона, поєднуючи навчання з роботою на канадську армію, усвідомлюючи, що міст між минулим і майбутнім — це теперішнє; ним він і жив. Втілюючи давню мрію, взяв ще додатковий курс у Carleton University в Оттаві (Russian and European Studies). У 2009 році отримав диплом магістра (MA in War Studies). У 2011–2012 працював аналітиком в італійському Неаполі, повернувшись звідки викладав в онтарійському Кінгстоні в школі військової розвідки.

У 2017 році ухвалив рішення залишити армію, щоб більше часу приділяти сім’ї та спробувати себе в цивільній спеціальності. І знову: вирішив — зробив, адже бажання перемагало страхи! Цього разу Єгор успішно вступив на юридичний факультет (Ottawa U School of Law). Це був усвідомлений вибір: гуманітарна освіта не лише розвиває аналітичні навички, а й для найцілеспрямованіших відкриває багато нових дверей. Після трьох років навчання на юриста відбулася десятимісячна практика в юридичній фірмі з подальшим іспитом на ліцензію, який дуже складно скласти. Єгорові вдалося і це. У результаті кваліфікований спеціаліст отримав роботу в одній із юридичних фірм Оттави, де працює й нині, проводячи паралелі між минулим і майбутнім уже не лише для себе та близьких, а й для клієнтів, допомагаючи їм гідно жити в теперішньому.

Окрім основної роботи, він веде уроки шахів у російській суботній школі, користуючись заслуженою повагою педагогічного колективу та учнів. Як і раніше, любить подорожувати. Та головним хобі в житті залишається історія — інтерес до неї не слабшає з роками. Ба більше, Єгор — автор кількох статей англійською мовою, опублікованих у канадських науково-популярних журналах. У роботі — стаття про історію Квебеку першої половини ХІХ століття. Але мріє Єгор написати й видати книжку! Він не просто мріє, а збирає матеріал — тобто робить конкретні кроки до здійснення своєї чергової мрії. І я абсолютно впевнена, що в осяжному майбутньому книжка, автором якої стане Єгор Євсіков, не лише з’явиться, а й знайде своїх читачів. А я всім бажаю наслідувати приклад Єгора й не відмовлятися від своєї мрії, адже найпотаємніші бажання (не швидкоплинні примхи) — частина карми.