Від дефіциту до муніципальної вітрини? В Оттаві сперечаються про міські продуктові магазини

В Оттаві всерйоз обговорюють ідею, яка для одних виглядає як турбота про продовольчу безпеку, а для інших — як тривожний крок назад. Міська радниця Марті Карр запропонувала розробити муніципальну продовольчу стратегію, і серед можливих заходів — вивчення моделі муніципальних продуктових магазинів. Згідно з цією ініціативою, працівники мерії мають до кінця другого кварталу 2027 року подати міській раді звіт про доцільність такої стратегії. Тобто поки що не йдеться про негайне відкриття магазинів, а лише про аналіз моделі та можливого пілотного проєкту.

Логіку прихильників цієї пропозиції зрозуміти нескладно. Ціни на продукти залишаються серйозним тягарем для канадських сімей. В самій Оттаві ситуація також викликає занепокоєння: багато домогосподарств і далі стикаються з продовольчою нестабільністю, а вартість здорового продуктового кошика для сім’ї з чотирьох осіб залишається дуже високою. Прихильники ідеї вважають, що неприбуткові муніципальні магазини з мінімальною націнкою могли б допомогти мешканцям районів із низькими доходами та так званих «харчових пустель», а також зменшити навантаження на продовольчі банки і запропонувати альтернативу великим торговельним мережам.

Проте в цієї ідеї є слабке місце, на яке звертають увагу не лише критики, а й дослідники продовольчої політики. Продуктовий ритейл і без того працює з дуже низькою маржею, а невеликі муніципальні магазини без закупівельного масштабу великих мереж ризикують програти не лише великим гравцям, а навіть приватним незалежним крамницям. Без потужної централізованої логістики та значного обсягу закупівель такі магазини можуть перетворитися на дорогі й неефективні проєкти, що залежатимуть від постійних субсидій.

Саме тут у багатьох вихідців із колишнього СРСР виникає неприємне відчуття дежавю. Нам надто добре знайоме поняття «державний магазин»: бідний вибір, сумнівна якість, слабкий сервіс і хронічна неефективність. Після пандемії, а потім на тлі тарифних воєн та ширшого економічного тиску, багато дрібних ритейлерів і так ледве виживали. Замість того щоб підтримати малих підприємців — зменшити їхні витрати, полегшити орендний тиск і зміцнити місцеві ланцюги постачання — місто ризикує піти шляхом створення ще однієї муніципальної структури з дорогою адміністрацією та незрозумілим результатом.

Особливо дивно це виглядає в місті, де вже існують більш точкові інструменти для покращення доступу до їжі. Ottawa Public Health давно підтримує ініціативи на кшталт Good Food Corner Stores, допомагаючи невеликим місцевим магазинам розширювати асортимент свіжих і базових продуктів у районах, де з цим є проблеми. На мою думку, це значно розумніший шлях: не витісняти ринок бюрократичною вітриною, а посилювати те, що вже існує на рівні громади.

Допомогти людям купувати продукти дешевше — правильна мета. Але муніципальний продуктовий магазин не повинен стати красивим політичним символом, за яким сховаються справжні проблеми: бідність, висока оренда, слабка конкуренція та зникнення малого бізнесу. Оттава заслуговує на практичні рішення, а не на повернення до моделей, від яких багато країн відмовилися через їхню неефективність.