Фізики і лірики
Авторка: Марина Кочетова
Я вірю, прийде час —
Коли силу підлості й зла
Подолає дух добра.
(Б. Л. Пастернак)
Багато хто вважає, що добрі дні приносять щастя, погані дають досвід, найгірші навчають, а найкращі запам’ятовуються назавжди. Те саме можна сказати і про людей. Люди, про яких я зараз розповім, сподіваюся, запам’ятаються читачам. Це Льоня й Оля Коппель — брат і сестра.
Вони з’явилися на світ із різницею трохи більше ніж дев’ять місяців у середині дев’яностих років у Санкт-Петербурзі, де й провели перші роки життя. Особистісне становлення відбувалося вже в Оттаві. Їхній батько, Олександр Євгенович, маючи чудову освіту, отримав цікаву роботу в Канаді, і родина переїхала до Оттави. Оля й Льоня тоді були ще дошкільнятами.
Спочатку родина жила поруч із Музеєм науки, регулярні відвідини якого стали частиною їхнього звичного розпорядку дня. І дітям, і батькам із самого моменту приїзду до Країни кленового листка подобалося все: і дитячий садок із привітними вихователями, і школа з доброзичливими вчителями, і сусіди з усього світу з цікавими традиціями та вподобаннями, і гарна природа, і навіть незвично холодні оттавські зими. Подобалося не тому, що раніше їм не доводилося бувати за межами рідної гавані, адже приїхали вони до Канади все ж не з провінційної глибинки, а з одного з найкрасивіших міст світу. Вони ніби носили рожеві окуляри. Насправді ж люди, виткані з волокон добра, які по-доброму ставляться до всіх і до всього, несуть добро в собі — і саме добро навколо себе помічають.
Брат і сестра активно й із радістю почали відвідувати різноманітні гуртки. Оля займалася гімнастикою, тхеквондо й танцями, співала в хорі англійською мовою. Льоня ходив на плавання, брав уроки гри на ударних інструментах. Обоє грали у футбол і великий теніс. Згодом разом почали вчитися малювання у професійного російськомовного художника. Окрім образотворчого мистецтва, Оля вирішила освоїти гру на фортепіано, а потім і на флейті. Бувало, готуючись до уроків музики, вона нагорі грала на флейті, а він у той самий час унизу вправлявся на барабанах. У шкільному оркестрі сестра грала на флейті, а брат — на ударних. Льоня мав звичку вранці за сніданком читати газети. Оля ж, сидячи навпроти брата, навчилася читати текст догори дриґом.
Разом із батьками узимку ходили на канал кататися на ковзанах, не забували й про такі популярні в Канаді гірські лижі. Улітку вся родина мала звичку їздити на велосипедах, долаючи за раз до сорока кілометрів. При цьому вони обов’язково зупинялися, щоб помилуватися природою, звертаючи увагу на її красу й різноманіття. Одне слово, як і в багатьох інших, їхнє життя було інтенсивним і насиченим. Вони росли дружними, багато часу проводячи за спільними справами. Запах дитинства для обох і досі дуже приємний.
В Олі з дитинства простежувалися гуманітарні нахили. Із першого класу вона регулярно вела щоденник. Улюбленим уроком у школі була англійська мова. Хімія їй не подобалася, а фізику як предмет у школі вона взагалі ніколи не брала. У підлітковому віці в дівчини яскраво проявилися організаторські здібності, які отримали розвиток у студентські роки, коли вона, вже в університеті, організувала ансамбль флейтистів, що з часом переріс в оркестр із сімдесяти музикантів.
Однак до університету вона вступила не на гуманітарний факультет, вирішивши спеціалізуватися на біології. Дівчину цікавили ботаніка й зоологія. Притаманні їй із дитинства допитливість і любов до природи взяли гору при виборі професії. Потрапивши до біохімічної лабораторії в Університеті Оттави, Оля зацікавилася самим процесом, познайомилася зі справжніми науковцями, які надихнули її на дослідницьку діяльність у цій галузі науки. На четвертому курсі їй належало провести самостійне дослідження на тему «Як бур’яни впливають на перші весняні квіти». Восени дослідниця власноруч збирала насіння рослин, яке було відправлене зимувати в холодильник. Навесні його мали висадити в певній теплиці й ретельно спостерігати за ростом і розвитком рослин. Олю цей експеримент дуже захопив, хоча й забирав багато часу, а вона, крім навчання, працювала й паралельно займалася оркестром. Одного разу між справами вони з подругою навіть виграли бізнес-конкурс.
Старший брат Льоня з п’ятого класу й до закінчення школи навчався за програмою для обдарованих дітей. У дванадцятому класі він виступив у ролі режисера в шкільному театрі. Це була постановка «Отелло», яку він спершу зрежисував, потім зняв на відео, змонтував, відправив на конкурс у Стратфорд і несподівано став одним із його переможців. Усі роки він прекрасно навчався з усіх предметів. На відміну від товариської сестри, мовчазний Льоня більше любив знімати кіно на камеру, ніж розмовляти. З одинадцяти років хлопчик уже був програмістом — йому це з дитинства подобалося й легко давалося. Навчаючись у старших класах, на прохання директора школи він самостійно створив шкільний сайт. До університету в Кінгстоні легко вступив на інженерний факультет, як і тато, за спеціальністю «Інженерна фізика». Ще не встигнувши стати студентом, він одразу виграв конкурс на найкращий дизайн університетської форми. Під час канікул працював програмістом і судив футбольні змагання.
Живучи з друзями, він часто чергував на кухні, і друзі з нетерпінням чекали його черги, бо Льоня варив для всіх смачні супи, навчившись цього в дитинстві в мами. Оля ж навчилася в мами добре шити. Отримавши ступінь бакалавра, Льоня на заощаджені кошти вирушив на цілий рік у подорож світом: жив у Новій Зеландії, Австралії, Європі. А після повернення вступив до магістратури, але вже за дещо іншою спеціальністю і не в Кінгстоні, а у Ватерлоо. Він займався робототехнікою, комп’ютерним і автоматизованим зором у лабораторії автономних транспортних засобів. У межах магістратури він винайшов безпілотний автомобіль. Цьому винаходу передувало створення ще в роки навчання в Кінгстоні «місячного робота». Попри тривалу відсутність в Оттаві, відриву від родини не сталося, і близькі стосунки із сестрою та батьками збереглися.
Молодша сестра Оля про магістратуру не замислювалася, доки випадково не натрапила на цікаве оголошення. Увагу дівчини привернула можливість одночасно навчатися й подорожувати. Подавши необхідні документи й дочекавшись згоди з магістратури, Оля вирушила до невеликого містечка Суонсі в Уельсі, де здобула ступінь магістра за своєю спеціальністю в місцевому університеті. За час навчання в Уельсі вона відвідала Париж, Женеву, Единбург, Глазго... Одне слово, побачила світ. Повернувшись до Оттави, вступила до аспірантури в рідному університеті. Тема її наукової роботи пов’язана з ДНК. Оля проводила досліди з бджолами й джмелями, а в Уельсі об’єктом її аналогічних дослідів були водорості. Аспірантка з’ясовувала вплив змін довкілля на джмелів, багато часу проводила за комп’ютером, обробляючи результати своїх дослідів, узагальнюючи їх і порівнюючи з результатами аналогічних досліджень, які проводили колеги. На сьогодні дисертацію успішно захищено, а Ольга як еколог працює в Canadian Wildlife Foundation.
Чудовий брат Олі написав і захистив дисертацію «Геометрія многовидів для робототехніки на C++», уже кілька років живе й успішно працює в Каліфорнії. Він програміст, відповідає за програмне забезпечення для безпілотних автомобілів у компанії, що займається автомобільними технологіями.
Це дві паралельні успішні історії молодих людей старого гарту. Олі й Льоні притаманне завидне поєднання: у кожному з них одночасно існують фізика й лірика. Потяг до науки й мистецтва яскраво виражений в обох: сестра, як і раніше, захоплюється ліричною музикою та поезією, брат — живописом і кінематографом. Водночас, попри молодий вік науковців, вони вже досягли певних висот у науці.
Однак головне їхнє досягнення — уміння бачити в людях лише хороше. Цих двох із раннього дитинства привчали до доброго ставлення до світу, і величезна заслуга в цьому належить Даші, їхній чарівній мамі. Враження дитинства дуже важливі. Тому потрібно поспішати наповнити серце й розум дитини світлом і добром із найраннішого віку; батькам необхідно намагатися проводити більше часу зі своїми дітьми — і робити це якісно. З часом сприйняте в дитинстві може знову очистити й урятувати людину від невизначеності сьогодення. Адже в непрості часи кожен із нас може запалити свою маленьку свічку в темряві Всесвіту й стати промінчиком світла.