День дурнів
Автор: Яна Аміс
Передусім, першого квітня мене дратує сама традиція. Чому саме перше квітня і чому День дурнів? Якось не хочеться вірити, що світ складається з самих лише ідіотів, з яких усі інші насміхаються.
З іншого боку, День розумників досі так і не заснували. Хіба цей факт сам по собі не говорить про багато що?
Тільки подивіться, що робиться у світі.
У зв’язку з усіма цими неприємностями пропоную заснувати Міжнародний день розумників. МДР. Відкриття цього дня могло б відбутися на Парламентському пагорбі; такого заходу тут іще не бачили, і я гарантую, що свято приверне масу розумних та інтелігентних людей. Ну, і що з того, що безробітних? Робота — справа наживна, а гроші не вовк — до лісу не втечуть, тим більше, якщо їх немає. Точно не пам’ятаю, як це правильно кажуть на Русі, але саме для цього розумні люди й збираються разом: щоб поговорити по душах, поспівати, посміятися. (Переважно один з одного.)
Усе це, безумовно, від великого розуму, як і будь-яке інше горе. От, наприклад, телефонує моя знайома Наталя першого квітня своєму коханому молодому чоловікові.
— Борисе, у мене зламався новий комп’ютер! Треба закінчувати контракт, я в жаху.
— Який у тебе комп’ютер?
— Ноутбук.
— А що сталося?
— Випадково вилила на нього чашку гарячого чаю.
— А ти його, Наталю, феном посуши. Увімкни фен, пристав до комп’ютера, нехай сохне.
— Увімкнула.
— Молодець, став на найгарячіше повітря.
— Ставлю. Ой, Борисе! У мене комп’ютер на очах плавиться!
— Ти що, Наталю, зовсім дурна, жартів не розумієш?
Комп’ютер — на смітник, Наталю — до невідкладної допомоги. Зате коханий отримав задоволення. Перше квітня!
Практичний жарт.
Після заснування Дня розумників таких дурниць ніхто вже не робитиме. У межах цього чудового свята можна буде створити Клуб Розумних Іммігрантів, скорочено КРІ, щоб остаточно кинути тут якір і закріпити за собою культурну ініціативу, до якої така слабка бідна Канада. «Тільки послухайте їхні пісні, почитайте їхні книжки й поговоріть на високі теми», — так у нас багато хто вважає, хоча самі навіть з похмілля жодної канадської пісні не заспівають. Невідомі їм ті канадські пісні, як і всі інші види канадської творчості. Навіщо їх вивчати, коли набагато простіше сказати, що в Канаді взагалі немає ніякої культури, хіба що мультикультурне свято Першого квітня, та й то тому, що тут у більшості живуть дурні.
Тому багато хто захоче стати членами КРІ, щоб долучитися до культурної ініціативи, ну і з міркувань захисту також. Іммігрант у наші часи пішов жорстокий, це вам не Біла гвардія й не всі ті божі кульбабки зі своєю порядністю та іншими дурницями. Сучасному іммігрантові не можна позичати гроші, так само як і хорошу книжку. Водночас порядній людині десь треба набиратися розуму. КРІ і стане такою організацією, а саме для тих, хто використовує свою голову, щоб заробляти чужими руками. Жінок і малозабезпечених до КРІ не прийматимуть. У цьому є певна раціональність: якщо вступ до клубу доступний більшості, то де ж ексклюзивність? А без ексклюзивності про який клуб може йти мова? Ті, у кого гаманці товстіші, зможуть придбати найдорожче членство і право голосувати, кого приймати, а кого ні. Саме таким чином і буде створено Вище товариство.
Можливо, нещасний біженець виявиться настільки розумним, що йому й не захочеться приставати до всіх цих упакованих членів. Можливо, йому огидне Вище товариство, у якому капітал і практичні жарти користуються більшою повагою, ніж простий людський інтелект. Йому, як біженцеві й справжньому гуманісту, така компанія не потрібна. Як розумна людина він може відкрити свій власний клуб, наприклад, Клуб Інтелігентних Невротиків-Одинаків — скорочено КІНО. Чим у цьому КІНО займатимуться — страшно й подумати, але це не ваша справа: вас туди все одно не приймуть, знову ж таки за принципом ексклюзивності.
Отак і виходить, що простому обивателеві нікуди приєднатися навіть першого квітня. Його наче всі бойкотують, бо він зовсім не ексклюзивний, почуття гумору — нуль, і лише ламає голову, як би чесним способом заробити грошей і прогодувати сім’ю. Розібратися в усьому цьому складно, а особливо коли навколо тане сніг і з’являються перші підсніжники.
У будь-якому разі, перше квітня — не кінець світу, а початок весни, тож, виходячи з дому, не забувайте усміхатися дурнуватою, щасливою усмішкою в надії, що весна триватиме вічно і що, зрештою, і вас кудись приймуть.